Ігор Стеценко: директор школи, «в котрій навчаються всі»

Цей невеличний нарис став частиною моєї книги про одеських вчителів "ОДЕСЬКІ ПЕДАГОГИ: СКРІЗЬ ЧАСИ, ДОЛІ,ВИПРОБУВАННЯ". Сьогодні, в день пам'яті про одного з них, публікую початок роботи.

Життя людини складається з подій, знайомств, безлічі етапів, які так чи інакше пов’язані між собою. Не є винятком і моє життя. В ньому були і є люди, які мені дорогі, які назавжди залишилися в моїй долі. Серед таких людей Ігор Іванович Стеценко, для якого його навчальний заклад був школою, «в котрій навчаються усі», як він наголошував в одному зі своїх інтерв’ю.

Мені пощастило та не пощастило. З цією людиною я був знайомим лише кілька років. Навіть ті, хто навчається в школі, якою він гідно керував майже півтора десятка років, знали його більше, але не завжди – краще. Думаю, той короткий відрізок життя, яке стосувалося спілкування з Ігорем Івановичем, дає можливість говорити про певні речі.

Насамперед ми довіряли один одному і радилися між собою. Рідко бачилися, часто спілкувалися телефоном. У моменти особистих зустрічей у нього майже завжди була усмішка на обличчі, як і в день нашої останньої зустрічі, 24 листопада 2017 року. Того дня ми говорили про невелику делегацію учнів та вчителів школи, яка повернулася, якщо не помиляюся, з Австрії.

– Так, щойно приїхали. Так, і взагалі, вони були весь цей час на зв’язку зі мною, – з якоюсь особливою гордістю повідомив директор.

Він був завжди «в темі», попри свою присутність на педраді чи нараді у Департаменті освіти, на батьківських зборах.

Припускаю, що вже того дня йому було не дуже добре. Але він тримався, як завжди жартував, говорячи своїм трохи хрипким голосом улюблену фразу: «Нічого, прорвемось!».

Був він у нормальному настрої й за кілька днів до цього, під час святкування 100-річного ювілею школи № 10 в Одеській філармонії. Попри те, що його школа знаходиться у тому самому – Приморському – районі, що і «космічна» школа, на неофіційну частину урочистостей він не залишився… Можливо, також щось було зі здоров’ям. А якщо так, то треба віддати належне – на свято свого колеги, очільника школи № 10, Ігор Іванович Стеценко все ж таки прийшов. А не прийти не міг, бо шанував людей, цінував їх, хоч серйозно ставився до них, а якщо треба було – то з усією суворістю. Разом з цим він завжди був тактовним і мені ніколи не доводилося бачити або чути, щоб він грубо з кимось розмовляв.

Як директор школи з багатими традиціями, він дбав про всі сторони її життя і не соромився звертатися по допомогу, підказку до мене. Мені було приємно, що людина вірить, і радісно, якщо я міг чимось допомогти.

Віталій Орлов

Далі буде