Ігор Стеценко: директор школи, «в котрій навчаються всі» (продовження)

(Початок)

Восени 2014 року було прийнято рішення про святкування 70-річчя повоєнного відродження школи. У голові директора визрів грандіозний план: відзначити Ювілей в Одеському театрі музичної комедії. А якщо Стеценко мав якісь ідеї, то можна було не сумніватися в їх реалізації. У дні підготовки до свята Ігор Іванович попросив мене допомогти.

– А чим я можу допомогти? – здивувався я.

– Ну, як же. Ви добре знайомі з історією школи.

Так, він мав рацію. До того моменту скрізь мої руки пройшла безліч архівних та газетних матеріалів, які висвітлювали славетний шлях школи на Великій Арнаутській, її керівників, простих вчителів, дітей. 

Я поділився усіма матеріалами, які мав у своєму розпорядженні. З усієї купи вибрали найголовніше. Репетиції, верстка сценарію та сама вистава, якій могли б позаздрити навіть найвідоміші колективи.

А перед святковим я бачив, як Ігор Іванович хвилювався, як ходив по залі, турбуючись про те, як усе пройде. Він хотів, щоб концерт сподобався усім. Вийшло все чудово! Після феєричного шоу з піснями різними мовами, танцями, барвистими костюмами, на сторінки школи у соцмережах надійшли захоплені відгуки від дітей, батьків, випускників недавніх та тих, що закінчили школу, коли були її вихованцями ще на Троїцькій, 37-б.

Пам’ятаю, що на тому концерті побувала учениця першого повоєнного набору Валентина Гржегоржевська, яка зустріла свого однокласника. Були випускники 1950-х та 1960-х років. Для таких людей за розпорядженням директора були виділені місця в перших рядах. Якщо хтось із випускників хотів запросити із собою родичів, близьких, то нікому відмови не було. Усім вистачило місця в теплій, попри досить погану погоду, залі.

Кілька днів після концерту я поділився з Ігорем Івановичем своїми новими дослідженнями з історії шкіл, уточнивши, що школа під номером «90» існувала й у 1920-х роках. На це він мені заперечив:

«Почекайте, дайте спочатку схаменутися після 70-річчя».

Інший би зачепився, погнався б за «старінням» улюбленого навчального закладу, як це сьогодні роблять «на рівному місці» деякі школи.

– Треба буде про це подумати якось. А поки ми відштовхуватимемося від Наказу, яким у липні 1944 року директором школи було призначено Лапчинську, – відрізав директор.

Віталій Орлов

Далі буде